ОТРУЙНО-ЇСТІВНІ РОСЛИНИ ПОЛІССЯ ДЛЯ БЕЗПЕКИ ТУРИЗМУ

В. К. Терлецький – кандидат біологічних наук, доцент кафедри інформаційної діяльності та туризму Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна»

Роботу виконано на кафедрі інформаційної діяльності та туризму ЛІРоЛ Університету «Україна»

Проаналізовано ризики користування небезпечними видами рослин у туристичній діяльності. Наведено приклади таких рослин в умовах Полісся: ваточник сирійський, борщівник Сосновського, орляк звичайний, тис ягідний. Описано методи використання цих рослин у харчуванні туристів.

Ключові слова: ефіроолійна культура, асклепіадин, фуранокумарин, алкалоїд.

Terletskyi V. K. Poisonous-edible Plants of Polesia for Tourism Safety. The risks of using dangerous plant species in tourism are analyzed. Examples of such plants in the conditions of Polesia are given: Asclepias syriaca L., Heracleum sosnowskyi Manden., Pteridium aquilinum (L.) Kuhn, Taxus baccata L. Methods of using these plants in the diet of tourists are described.

Key words: essential oil culture, asclepiadine, furanocoumarin, alkaloid.

Постановка наукової проблеми та її значення. У туристичній діяльності часто доводиться зустрічатися з невідомими, або маловідомими видами рослин, які можуть бути небезпечними і, що зовсім несподівано для багатьох, їстівними одночасно. В умовах Полісся таких рослин чимало, а тому знання про них для туристів означають зменшення ризиків небезпечних уражень й отруєнь.

Метою нашої роботи було визначення особливо небезпечних для туристів видів рослин, з якими вони можуть зустрітися на маршрутах по Поліссю і які при відповідних знанням і навичках можуть бути корисними для споживання. Основними    завданнями автора було проаналізувати небезпечні та корисні властивості цих рослин, які необхідно знати туристам. Такі відомості про надзвичайно актуальні для туристів, коли вони здійснюють маршрути по незвичних для них природних ландшафтах Полісся [5].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У спеціальній літературі та інших інформаційних джерелах можна знайти чимало повідомлень про ризики отруєнь і уражень небезпечними видами рослин [1–5]. Разом з тим багато з таких небезпечних видів можуть успішно бути використані туристами при дотриманні відповідних правил і методів споживання рослинних ресурсів Полісся. Розглянемо декілька таких прикладів.

Ваточний сирійський (Asclepias syriaca L.) походить із Північної Америки, звідки був завезений до Європи у 17 ст. як технічна культура і досить швидко поширився у багатьох європейських країнах. Спочатку його вирощували як ефіроолійну культуру (у суцвіттях і насінні ваточника до 25 % ефірної олії!). Її використовували не лише у промисловості, а й у косметології та парфумерії. Нині це багаторічний бур’ян, який трапляється в Україні майже всюди. Його можна зустріти у пришляхових смугах, на узліссях і навіть серед сільськогосподарських угідь. Ваточник швидко розростається кореневищами, витісняючи інші види рослин і створюючи зарості майже двометрової висоти. Тому його відносять до небезпечних адвентивних видів рослин, з якими в багатьох областях проводять боротьбу хімічними та іншими засобами [3; 5].

Біологічні властивості ваточника сірійського неоднозначні. Відвар із кореневищ ваточника викликає сильні блювотні та проносні реакції людського організму, тобто має характерну отруйну дію. У стеблах, а найбільше – у кореневищах ваточника знаходиться густий і клейкий молочний сік, у складі якого є отруйний для людини гліоксид асклепіадин. Саме він здатний викликати смертельне отруєння. Тому для туриста цей вид рослин є небезпечним і найчастіше непридатним для харчування.

Разом з тим ваточник є цінною медодайною, лікарською та їстівною рослиною.  Ще американські індіанці вживали його як блювотний засіб, а молочний сік ваточника має цілющі дії подібно до соку чистотілу. Відвар насіння можна застосовувати для промивання поранень і виразок. Їстівні властивості ваточника досі використовуються в Америці. Американці  споживають молоді стебла цієї рослини навесні (коли вони ще молочно-білі, не зелені!), спочатку виварюючи їх у підсолені воді, щоб позбавити продукт зайвої гіркоти. Вони роблять із пагонів ваточника салати або додають їх до інших страв, як у нас це роблять із проростами холодку (спаржі – російською). З молодих проростків ваточника також готують солодкий сік, а з квіток – навіть цукор. Звичайно, цей цікавий досвід корисно перейняти й популяризувати в нас, зокрема у практиці туристичної діяльності. Важливо також відзначити, що під час квітування зарості ваточника приваблюють масу бджіл, тобто цей вид надзвичайно перспективний і для бджільництва.

Борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskyi Manden.) – небезпечна багаторічна рослина, яка походить з Кавказу. Наприкінці 40-х років його було масово культивовано в СРСР як цінний для силосування рослинний корм худобі. Однак, як виявилося, борщівник має й надзвичайно небезпечні властивості. У великих за розміром листках рослини міститься багатий на фуранокумарини сік, який при контакті зі шкірою людини викликає важкі ураження – опіки, подібні до кропивних. Якщо листя рвати руками або підстилати його під себе на пляжі, турист може наразитися на тривалі й надзвичайно болючі травми, що потребуватимуть лікування, а для дітей можуть виявитись навіть летальними. А от звірі та свійська худоба споживають борщівник без ураження. Пізніше, коли ці властивості культивованого у сільському господарстві борщівника стали відомі людям, рослину, яка масово поширилась у всій країні, назвали «Помстою Сталіна», оскільки саме він дозволив її масове культивування в сільському господарстві [1; 3; 5].

Але борщівник Сосновського має й цінні для людини властивості. Це перспективна лікарська, медодайна і їстівна рослина. Зокрема, на Кавказі черешки молодих листків борщівника їдять у свіжому стані, а також маринують і квасять для зимових запасів продуктів харчування. Треба лише попередньо здерти з черешків кору, яка теж містить ці небезпечні фуранокумарини. Отже, турист може використати борщівник у харчуванні, але попередньо він повинен ознайомитись з методикою споживання цієї рослини.

Орляк звичайний (Pteridium aquilinum (L.) Kuhn) – це папороть, поширена  майже по всій планеті, а в Україні масово зустрічається заростями у мішаних лісах і на узліссях [5]. Орляк одночасно має отруйні, лікарські та їстівні властивості. У стані вегетації рослина стає дуже отруйною, бо в ній накопичуються гіркі ціанисті глікозити, синильна кислота та інші небезпечні сполуки, вміст яких збільшується протягом сезону. Передозування такого продукту може спричинитися до судом, послаблення серцевої діяльності й навіть летального наслідку.

І все ж цілющі властивості орляка широко відомі. Відвар з кореневищ застосовують при захворюваннях кишечника та селезінки, як сечогінне та проносне, при пораненнях і золотусі тощо. А от на сході, у Кореї, Японії та Китаї, молоді проростки листків (вайї) використовують у харчуванні. Зокрема, орляк є компонентом корейської страви «бібімбап». Збирати молоді вайї треба рано навесні, коли вони ще скручені «у рогалики» та легко зламуються (!). У такому стані молоді вайї треба попередньо промити від рудих волоків, які вкривають ці листки і надають їм гіркоти, після чого зелену масу можна варити, смажити, солити на зиму. У Німеччині орляк використовують також у пивоварінні, а індіанці Північної Америки, де також поширена ця папороть, готують з вимочених, висушених і подрібнених кореневищ сурогат хліба. Отже, туристи можуть використати цей цікавий природний компонент Полісся для урізноманітнення свого харчового раціону (за умови дотримання наведеної вище методики споживання вайї орляка!).

Тис ягідний (Taxus baccata L.) – шпилькове вічнозелене дерево, яке зрідка трапляється в Карпатах і в Криму, а на Поліссі – у зелених паркових насадженнях [2; 5]. Всі компоненти тису (деревина, кора і листя) містять отруйні алкалоїди, що робить рослину небезпечною для людини. Адже латинська назва виду «таксус» перекладається як «отрута».

Разом із тим ця рослина відома й цілющими властивостями. Препарати, виготовлені зі шпильок і кори тису вживають у лікуванні ракових пухлин, статевих органів, ревматизмі, корості тощо. А от шишкоягоди тису, які достигають на жіночих деревах (тис – рослина дводомна!), червоні, солодкі та цілком безпечні для споживання. У Львівському інституті економіки та туризму навіть розробили зразки морозива із додаванням джему з цих шишкоягід. Зовні вони цілком нагадують звичні для нас ягоди брусниці, хоч у шпилькових справжніх у ботанічному значення ягід бути не можу.

Таким чином, якщо туристу трапиться в Карпатах або у старих парках «ялинка з червоними ягодами», він може бути впевнений, що це жіноче дерево тиса, шишкоягоди якого можна споживати у харчуванні без побоювання.

Висновки. Необізнаність туриста з властивостями рослин, які трапляються на маршруті, різко збільшує ризики для його здоров’я й навіть життя. Водночас правильно обґрунтовані знання та навички можуть надати йому додаткові можливості щодо харчування в природних умовах і демонстрації цінних властивостей дикорослих і культивованих видів рослин Полісся.

Cписок використаних джерел

1. Как спастись от «мести Сталина» [Электронный ресурс]. – Режим доступа :  https://iz.ru/news/350529.
2. Муравьева О. А. Семейство тиссовые (Taxaceae) / О. А. Муравьева, В. С. Борхвардт // Жизнь растений : в 6 т. – М. : Просвещение, 1978. – Т. 4 : Мхи. Плауны. Хвощи. Папоротники. Голосеменные растения. – С. 411–420.
3. Небезпечні карантинні рослини: Амброзія полинолиста та Борщівник Сосновського [Електронний ресурс]. – Режим доступу : rakhiv-adm.org.ua.
4. Орляк звичайний. PTERIDIUM AQUILINUM (L.) KUHN. Увага: борщівник Сосновського [Електронний ресурс]. – Режим доступу : agro-business.com.ua.
5. Чопик В. И. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник / В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. – К. : Наукова думка, 1983. – 400 с.